Українська правда

У Биткові визріває «земельна революція»

Як і в інших гірських селах Прикарпаття, в «нафтовому» селищі Биткові на Надвірнянщині землі бракує. А за  понад столітню історію «нафтової лихоманки» і ті окрайці угідь, які ще залишилися, стали або недоступними, або непридатними для господарювання: не менше 80% земельних угідь розташовані в охоронних зонах нафтових свердловин.

Тож газди-горяни роками збирали і збирають землю, як кажуть, сотку до сотки, шануючи дідівські й сусідські межі. А  земельний спір між двома родинами, який привів нас до Биткова, насправді став лише зримою частиною того тліючого неспокою, який може спалахнути серед селян через хаос у паспортизації земельних угідь.

«Паперова» ділянка
Земельна «війна» між односельцями — родиною Коржів, яка виховує хворого з дитинства на ДЦП сина і наразі опікується ще й хворою матір’ю, і їх сусідами по межі виникла, як кажуть, на рівному місці. А ще — зі злості.
Так, у родини Коржів (23 жовтня 2010 р. мати Явдоха Андрусяк подарувала домоволодіння своїй доньці Юстині) нема державного акта про приватизацію земельної ділянки площею 0,1000 га, наданої свого часу їм у користування. Бо сімейні біди забрали не лише час, а й висмоктали матеріальні витрати. Дитина хвора на ДЦП, то, кажуть, було не до того. А далі почалися події, які спонукали Юстину Корж бідкатися, що за ними стоїть той, хто спонукає селищне керівництво фактично бути «флюгером» у намірах сусідів. і наше розслідування засвідчує, що навіть договір дарування домоволодіння (мати — доньці) чітко підтверджує, що йдеться саме про земельну ділянку площею 0,1000 га: «Домоволодіння, яке дарується, розміщене на земельній ділянці, наданій у користування, що підтверджено довідкою, виданою Центром державного земельного кадастру Надвірнянського районного відділу 15.06.2010 року №01-26/902, кадастровий номер ділянки 2624055300:02:003:0010, площа ділянки становить 0,1000 га, що підтверджено довідкою, виданою управлінням Держкомзему в Надвірнянському районіѕ від 5.06.2010 р.».
Окрім цього, у довідці з Битківської селищної ради від 7.08.2013 року також чітко зазначено, «згідно з обліковими документами селищної ради на території смт Битків Євдокія Андрусяк (мати Юстини Корж. — Авт.) користується земельною ділянкою 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».
Але через місяць(!) ситуація враз змінилася. Коли 19 вересня 2013 року Юстина Корж звернулася до селищної ради щодо приватизації своєї ділянки, то від селищного голови івана Годзюра одержала відповідь, яка її водночас і здивувала, і насторожила: «Згідно з книгою обліку землі селищної ради за адресою: смт Битків, вул. Шевченка, 814 обліковано земельну ділянку площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку, а в дійсності Ви користуєтесь земельною ділянкою меншої площі». Ми з’ясували, що наразі вже йдеться про земельну ділянку площею 0,056 га. Ситуація дивна, бо хто з горян хотів би на папері мати більшу ділянку, а насправді раздувати на меншій? Селяни ж, навпаки, завжди були зацікавлені в протилежному.  Юстина Корж, проте, має свою відповідь на «загадку», звідки «вітер повіяв» і чому її земельна ділянка раптом «поменшала».

Юстина КОРЖ, жителька селища Биткова:
— Мама подарувала мені будинок, але, як виявилося, параметри тієї ділянки, яку мені запропонували приватизувати в селищній раді, не співпадають із зазначеними у документах на домоволодіння. З’ясувалося, що моя сусідка вирішила разом зі своєю ділянкою «приватизувати» і частину моєї. і в селищній раді рекомендують мені приватизовувати меншу ділянку, тобто без тих відтятих сусідкою соток. і земельна комісія вважає, що сусідці треба дозволити приватизувати так, як вона хоче. Очевидно, тому, що її брат працює в районному земельному відділі і виготовляв всі документи? Я ніколи не думала, що так може статися.

Гіркий смак «чорного золота»
Наше журналістське розслідування, навпаки, не підтверджує побоювань чи здогадок Юстини Корж та заперечує наявність людського фактору в причині земельного спору між сусідами і, як з’ясувалося, ще й з родинними зв’язками. На наш погляд, людський фактор проступив вже у способі розв’язання конфлікту, акцентованому на взаємозвинуваченнях. Бо, власне, глибина земельної проблеми в Биткові, яка вигулькує періодично і виявляється у локальних спорах між раздами, насправді чатує в іншому — в перетворенні територіальної громади селища з господаря на «жебрака», яке тривало і триває.


Іван ГОДЗЮР, селищний голова Биткова:
— На території Битківської селищної ради є 103 робочі нафтогазові свердловини — «Укрнафти» і «Полтавагазвидобування». і відповідно — мережа трубопроводів. Через село ще проходить трубопровід високого тиску «Пасічна — Долина», відомий як «Дружба», з обширною охоронною зоною. Окрім цього, якщо свердловина газова — 300 метрів охоронної зони, а якщо нафтова — 250. Оскільки в Биткові ще з 1827 року почали інтенсивно добувати нафту і газ французи, американці, німці, австрійці, поляки та ін., то свердловини розміщені навіть уздовж центральної вулиці Тараса Шевченка. і сьогодні виготовити якісь правоустановчі документи, зокрема про право власності на землю, для запровадження газу чи світла у новозбудовані оселі тощо, для селян практично неможливо. Бо проблемно погодити охоронні зони з газовиками чи нафтовиками. Та головна проблема — селище не має генерального плану забудови і не може його виготовити.  Адже значна частина села розташована у гірничому відводі, а Битків інтенсивно розбудовується. Хоч ще у 40-х роках минулого століття ходили чутки, що наше село переселять. Саме в Биткові вперше в Європі 1951 року пробурили глибинну свердловину, але так звану легку нафту добували з глибини до 300 метрів чи навіть з копанок черпали. Але пани — паніли, а селянам залишали у спадок лише проблеми. Особливо важко ми пережили минулий рік — нам виділили дотаційні кошти виключно на зарплату працівникам селищної ради і Будинку культури, а ще — на світло і газ. Для розвитку — цілковитий нуль,  папір не мали за що купити. Розумієте, навіть вирішення таких банальних речей, як вивезення сміття, все впирається у відсутність коштів. Тепер люди працюють по світах, заробляють гроші, але жити хочуть у рідному селі і зводять тут будинки. Та узаконювати їх надзвичайно складно. Але вартість генплану сягає 300 тисяч гривень, а селищна рада дотаційна. Звідсіль — і періодичні скандали чи спори між сусідами. Щоб погодити межу між раздами, треба мати опорний документ, тобто генплан. і спеціалісти точно й об’єктивно визначать межі. А ті креслярські схемки, що мають люди на руках, відповіді не дадуть. і не голова селищної ради чи землевпорядник погані, бо і вони є заручниками ситуації з відсутністю генплану. А щодо спору навколо земельної ділянки родини Коржів, то там і близько нема в натурі десяти соток, а лише 0,056 га. і збільшити цю ділянку нереально, бо нема там такої кількості землі. Очевидно, в документах земвідділу вказано загальну площу ділянок, які в натурі розміщені в різних місцях. Між сусідами є старенька металева огорожа, ще колись встановлена братами. Юстина Корж відмовилася засвідчити цю межу, бо за старими документами Андрусяків-Коржів там її не було. Але навіть якщо пересунути ту стару огорожу так, як хоче Юстина Корж, становище не зміниться, бо кілька метрів — не кілька соток. Звісно, сесія селищної ради може погодити межу і без підпису межівника, а якщо він не погоджується, то має право звернутися до суду. Тож ми у селищній раді вирішили нічого не змінювати вправо чи вліво  — залишили межу по огорожі, якій десь понад 20 років. Бо інакше можна ще більший скандал зчинити. Виготовлення геплану — процес не одного дня. А ситуація, яка щодень дозріває і може спалахнути у селі, коли з’являться кошти і приїдуть спеціалісти з виготовлення генплану робити добру справу — відповідні заміри, загрожує стати  маленькою земельною «революцією» у Биткові.

Дзвін «Богдан»
Хоч автодорога з райцентру Надвірни до Биткова і має статус державного значення, але назвати її автодорогою я б не наважився. Бо навіть сільські битківські дороги місцевого підпорядкування в ліпшому стані. Це дивує, адже щорічно нафтовики за господарювання на землях Битківської селищної ради переказують, за інформацією керівництва селищної ради, до центрального бюджету орієнтовно по 12 млн. грн. А дотаційне селище за своєю інфраструктурою виглядає так, ніби ледь-ледь оговтується після військових дій. Навіть забуваєш, що ти в долонях Карпат, особливо коли споглядаєш наслідки господарювання добувачів «чорного золота» у часі пізньої осені чи безсніжної зими, як цього року. Колись майже досконала інфраструктура навколо нафтопромислу, яка ще на початку 90-х років минулого століття  формувала соціальне обличчя Биткова, сьогодні для селян залишається хіба що добрим спогадом. А крізь букові та смерекові праліси карпатської краси прозирають порожніми вікнами-зіницями хіба зруйновані чи напівзруйновані занедбані будівлі соціального побуту нафтовиків. Звісно, людські приватні обійстя радісно чепуряться з важкої, здебільшого заробітчанської, праці рук господарів. Та ще величавий п’ятибанний храм Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ засвідчує про битківців як про гречних християн і оберігачів духовних святинь. А неподалік нафтопромислу, в чудовій гірській місцині, біля мостика через річку Розсіч, ми зустрілися з чоловіками, які несли на собі новий великий хрест з нержавійної сталі. Він, розповіли втішено, увінчає храм Святої Варвари УГКЦ — давній костел, який в часи радянського богоборства слугував школярам спортивною залою, а відтак стараннями селян став окрасою цієї селищної місцини.

— Ви лише послухайте, як співає наш церковний дзвін «Богдан», — провадять нас робітники до нової дзвіниці і намагаються нахилити її головного бронзового «співака». — Видите, що там написано? Від родини Бенюків. Богдан особисто привіз той дзвін аж із Києва в своєму авто — в дар рідному Биткову. Дякувати Богові, що наші знані земляки не забувають і дбають про свою вітцівщину.
ѕі радісний спів бронзового «Богдана», що понісся поміж смереками у ковдрах туманів, несподівано змінив гіркоту наших вражень на добру надію сподівань. Вже перед очима не маячили давнезні й похилені бараки неподалік церкви, зарослий хащами слід від дороги для витяга-фунікулера, сумна і покинута будівля колишнього санаторію «Плай», почорнілі фінські будиночки і т. д. А світилися вірою очі тих церковних будівничих, що зустріли нас на мостику серед карпатської краси.

Ігор ЛАЗОРИШИН, "ГАЛИЧИНА"

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Керамбуд

Останні коментарі

Фіртка