Українська правда

ДСЮШ

З Надвірнянського району участь в афганській війні взяли 297 осіб, з них 3 жінки

Жодна війна не має виправдання. Навіть якщо в бою вбито одну людину. Війна в Афганістані тривала більше 9 років.Загинули десятки тисяч людей з різних сторін, і це є жахливо. Тисячі людей отримали поранення. Сотні колишніх воїнів померли від ран. Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну як трагедію...

Вона закінчилася для багатьох людей з Радянського Союзу 15 лютого 1989 року. В цей день останній радянський солдат залишив Афганістан. Цієї миті чекали мільйони. Хтось – з радістю, хтось з болем, а хтось з горем. Але цього дня не дочекалися десятки тисяч учасників війни.
Під час цієї війни загинуло 14453 людини із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. На той час Україна ще не оговталася від Чорнобильської катастрофи. І нова трагедія, на жаль, була чужою і невідомою для багатьох. Майже кожний четвертий солдат був родом з України. (Україна була одною із п’ятнадцяти республік.)
І серед загиблих також кожна четверта людина родом з нашої держави. Пекло Афганської війни пройшли більше 160 тисяч громадян України. Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців. Для сотень із них війна не закінчилася. Жахливо і те, що після неї наших земляків померло від ран і захворювань більше, ніж загинули на війні. Після цієї трагедії залишилося без синівської підтримки 1980 батьків, 2729 матерів. Стали вдовами 505 молодих жінок і сиротами 711 дітей.
З Надвірнянського району  участь в афганській війні взяли 297 осіб, з них 3 жінки. Восьмеро воїнів повернулися інвалідами. 5-ьох хлопців привезли  додому в цинкових домовинах. Запам’ятаймо їх імена: Михайлюк Микола Васильович і Ломпас Василь Іванович з Битькова, Йосипенко Тарас Ярославович з Назавизова, Яремчук Дмитро Васильович з Бистриці, Герелишин Ярослав Михайлович зі Стримби. На сьогодні ще 29 воїнів- афганців померло – вічна їм пам’ять.
Україна тоді ще не мала своєї армії, але тут завжди жили мужні і сильні люди. Вдумаймося, за дев’ять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей, з них один був – українцем. І, напевно, по всій Україні не було села чи міста, звідки б хлопців не призвали до Радянської Армії і відправили на цю війну-трагедію. Комусь було двадцять, а хтось просто вчорашній десятикласник. З Афганістану до рідної домівки не повернулися сотні чоловік, родини не дочекалися своїх синів. Поховали дітей у цинкових домовинах. Можемо продовжувати цей сумний перелік.
А все почалося 25 грудня 1979 року з відданим наказом Міністра оборони про введення радянських військ до Афганістану. В цей день підрозділи 108 мотострілецької дивізії ступили на афганську землю. Тут вже півтора року йшла війна. І до кінця якої залишалося майже 9 років. За час цієї війни Афганістан втратив 1,5 млн. населення. Наші хлопці воювали і гинули на чужій землі. Але їм нема за що каятися і виправдовуватися теж. А ця війна — це трагедія, це застереження на майбутнє. Адже наше минуле нікуди не зникає, воно назавжди залишається з нами. І війна в Афганістані не повинна забуватися ніколи, хоч і була „не оголошеною", але закінчилася 25років тому 15 лютого.
Крім Афганістану, наші земляки несли службу в Угорщині, Єгипті, Іраку, С’єрра-Ліоне, Чехословаччині, Ефіопії, Анголі, Югославії, Лівані. Військовослужбовці, які з честю виконали свій військовий обов’язок, стали гідним прикладом людської мужності, відданості та справедливості. Тож в День вшанування учасників бойових дій щиро віддаймо шану всім, кому довелося відчути на собі пекло війни на чужій стороні.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Керамбуд

Останні коментарі

Фіртка

Липень 2020
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
29 30 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2